Пантеон бердичівлян-патріотів України: Собчик Петро Павлович

Категорія: Новини Бердичева
Опубліковано: Субота, 29 серпня 2020, 06:45
Автор: Юрій Лукуц та Олексій Побережний
Перегляди: 214

Минають роки, а в Бердичеві була ціла плеяда активних борців за самостійність України. Офіційна влада колишніх комуністів та комсомольців, які керують нашим містом досі, всіляко намагаються приховати правду про патріотів. Саме тому незалежний інформаційний ресурс Бердичів СІТІ продовжує серію публікацій краєзнавчого матеріалу Юрія Лукуца та Олексія Побережного «Вони робили все для відновлення Української держави». Сьогодні згадуємо про Собчика Петра Павловича

 

Собчик Петро Павлович народився 15 березня 1936 р. поблизу Підгаєць Тернопільської області. В Бердичів приїхав у 1962 р. 9 грудня 1988 р. в тодішньому “Радянському шляху” з'явилася нова газетна рубрика “Біль пам'яті” на свідченнях очевидців та архівних документах журналіст одним з перших підняв гірку правду про голодомор. Реакція читачів на такі публікації була вельми гострою. Більшість з них була вражена і щиро сприймала сувору правду. У газету посипалася злива листів: люди висловлювали вдячність і буквально хапалися за можливість зняти камінь зі своєї душі, згадати про рідних і близьких, кого знищив безжалісний сталінський молох. Цілі газетні сторінки відводяться у першій половині 1989 р. викривальним листам читачів - 4 січня, 27 січня, 11 лютого, 4 квітня, 15 квітня. Завдяки Собчиковим публікаціям більшість сільських рад у районі стала складати списки загиблих від голодомору і репресій земляків, встановлювати хрести та пам'ятні знаки на місцях їх поховань. 

У самому Бердичеві також скресла крига безпам'ятства. На міському старому єврейському кладовищі завдяки свідкам були знайдені місця масових поховань розстріляних робітників, селян та службовців. З нагоди відкриття там пам'ятного знака (який з часом мав перетворитися на скорботний пам'ятник але й донині існує лише в проекті) на мітинг зібралося безліч бердичівлян і мешканців навколишніх сіл. Пристрасно тавруючи тоталітаризм, перед ними виступив Собчик. А згодом на адміністративному приміщенні Бердичівського заводу безалкогольних напоїв, на території якого колись енкаведисти утримували і катували свої жертви (публікація “Після арешту” від 2 червня 1989 р.) була відкрита меморіальна дошка, напис на якій розпочинався словами: “Людино! Зупинись, схили голову…”. Можна з повним правом сказати, що ці слова стали лейтмотивом журналістської творчості Собчика тих років.

До речі, саме з подачі Петра Павловича бердичівська міськрайонка починаючи з 7 листопада 91-го року називається “Земля Бердичівська”.

А ще тоді Собчик чи не в кожному матеріалі на сільськогосподарську тематику аргументовано доводив важливість вибору самими селянином системи господарювання. 

Усі дев'яності роки і до кінця життя кабінет Петра Павловича був для селян консультативним пунктом із земельної реформи. Його господар мав і досконало знав усі закони і постанови, що стосувалися отримання селянами землі, передачі її в оренду та паювання колгоспної власності. Гострі публікації Собчика на захист прав власності селянина не всім були до вподоби, за що і потерпав. Але селяни продовжували вірити Собчикові, його порадам і публікаціям - і жодна чиновницька обструкція не могла цьому завадити. 

Його життєлюбству і вмінню боротися за себе й свої принципи, на нашу думку, всі оточуючі по-хорошому заздрили. А за працьовитість таких людей як Петро Павлович, називають трудоголіками. Журналіст у ньому якось дивно поєднувався із підприємцем та будівельником. І справді, усе своє життя на Бердичівщині він щось будував, добудовував, перебудовував. Наприкінці 80-х років, коли впорядкувалося нове приміщення редакції, Собчик успішно виконав доручення П.С.Яцюка. 

Останні роки щоліта їздив до матері на Тернопільщину поблизу Підгаєць і там... також будувався. І ніколи не звертав уваги на те, коли йому казали, що мовляв для кого він все це будує. Мабуть, цього постійно вимагала його невгамовна натура. 

І ще один гарний життєвий приклад залишив Петро Павлович колегам, друзям, знайомим, рідним - взагалі всім, хто його оточував. Це стосується того, що важка хвороба здолала таки його тіло, але виявилася безсилою перед його духом. Лише тиждень перед кончиною він дозволив собі не з'явитися у свій кабінет, тому матеріали підготовлені ним, публікувалися в газеті і після 13 липня 2001 р.

Читайте також про інших учасників з Пантеону бердичівлян-патріотів України

Білецька Валентина Миколаївна

Козінчук Леонід Іванович

Космач Володимир Петрович

Красицька Галина Федорівна

Лонський Віталій Олексійович

Лесь Мальований

Могиль Олександр Юхимович

Пастух Віктор Іванович

Пашківський Фелікс Броніславович

   
   
   


Ваш IP:3.234.143.26
   
@Mail.ru.