Пантеон бердичівлян-патріотів України: Могиль Олександр Юхимович

Категорія: Новини Бердичева
Опубліковано: Субота, 06 червня 2020, 06:05
Автор: Юрій Лукуц та Олексій Побережний
Перегляди: 141

Минають роки, а в Бердичеві була ціла плеяда активних борців за самостійність України. Офіційна влада колишніх комуністів та комсомольців, які керують нашим містом досі, всіляко намагаються приховати правду про патріотів. Саме тому незалежний інформаційний ресурс Бердичів СІТІ продовжує серію публікацій краєзнавчого матеріалу Юрія Лукуца та Олексія Побережного «Вони робили все для відновлення Української держави». Сьогодні згадуємо про Могиля Олександра Юхимовича

 

Могиль Олександр Юхимович народився 25 січня 1950 р. на Немирівщині Вінницької області. У 1965 р. закінчив восьмирічну школу у селі Велика Бушинка. 

Підполковник Олександр Могиль став членом Спілки офіцерів України (СОУ) від дня її заснування. За свої політичні погляди щодо незалежності України та створення її власних Збройних Сил, участь у з'їздах СОУ (делегат 2-7 з'їздів), рішучу боротьбу з тими посадовими особами, хто крав від солдатів продукти, речове майно, використовував їх як дармову робочу силу на будівництві приватних будинків, дач, гаражів - за все це тодішній начальник Бердичівського гарнізону більше за всіх постарався, щоб міністр оборони колишнього СРСР Є.Шапошников у грудні 1991 р. звільнив (вірніше скоротив) Олександра Юхимовича з радянської армії. Яничари і шовіністи у час, коли агонізувала радянська імперія, так поспішили помститися невгамовному підполковникові, що при звільненні “забули” провести належний йому медогляд, що було грубим порушенням прав офіцера. Міністр оборони України К. Морозов у січні 1992 р. відновив підполковника О.Могиля у Збройних Силах України.

Начальник бердичівського гарнізону ще тричі посилав документи на дострокове звільнення О.Могиля. Коли особиста справа Олександра Юхимовича доходила до начальника управління соціально-психологічної служби Міністерства оборони України (МО) Муляви, той повертав її назад і нагадував, що такі офіцери, як Могиль, ще дуже потрібні українському війську.

Будучи членом СОУ Олександр Юхимович сіяв зерна любові до своєї Вітчизни, до рідної землі. Він був активним учасником дискусійного клубу “Незалежність”,  започаткованого міськрайонною газетою “Радянський шлях”.

З нагоди започаткування клубу 2 жовтня 1991 р. в редакції “Радянського шляху” відбулася зустріч із громадськістю міста і району. Прийшли люди різних політичних поглядів, різні за віком, професією. Перед початком зустрічі один з присутніх побачив у руках Олександра Юхимовича книжку, тому запитав: “Що томик Леніна читаєте?”. Промовчавши, пан Олександр відповів на питання у своєму виступі. Він сказав, що праці Леніна добре вивчав за роки навчання у військово-політичній академії, а тепер вивчає історію України Крип'якевича. Істину треба шукати не однобоко, а тільки в порівнянні явищ і різних позицій за діалектикою життя. 

Олександр Юхимович порекомендував редакції готувати і працювати у підготовці до референдуму, більше друкувати правдивих сторінок історії України, давати можливість висловлюватися людям з різними точками зору. Момент істини і час міняються і правда, подібно струмку, пробиває собі дорогу. Так і людина повинна мінятися у кращий бік.

Пан Олександр брав активну участь у виборчих кампаніях. Одному з авторів цих рядків довелося з ним працювати під час виборів до Верховної Ради України у березні 1994 р.. Олександр Юхимович контролював роботу уповноважених кандидатів від демократичних партій, супроводжував по виборчих дільницях закордонних спостерігачів. Підполковник Олександр Могиль був активним дописувачем різних засобів масової інформації. Його матеріали друкувалися у “Землі Бердичівській” (“Голодомор 1947-го”, “В цих книгах сильний національний заряд”, “Благословлено святинею”, “То хто ж розвалив імперію?”, “Трагедія перемоги”, “Кохана жінка Леніна”, “Честь маю спростувати” та багато інших), “Українській газеті” (“Червоний Бердичів, а яка ж Україна?”), Житомирській обласній газеті “Віче” (“Найпотужніша зброя проти олігархів”, “У них немає Бога ні в душах, ні в серцях”, “За вчинок одного покарали трьохсот”) та інших.

Останньою статтею, неначе лебединою піснею, був матеріал у “Землі Бердичівський” за 14 вересня 2000 р. “Зворушлива зустріч через 35 років”, у якій описав свої враження від зустрічі випускників Великобушинської (на Немирівщині) восьмирічної школи у 1965 р.

У житті пана Олександра було три почуттєві вершини: дружина, донька і Україна. За кожну з них він міг віддати своє життя. І це сталося, на превеликий жаль, так рано, на 51-му році життя на початку вересня 2000 р.. Раптова трагічна смерть обірвала його чесний, пристрасний і творчий життєвий шлях.

Читайте також про інших учасників з Пантеону бердичівлян-патріотів України

Білецька Валентина Миколаївна

Козінчук Леонід Іванович

Космач Володимир Петрович

Красицька Галина Федорівна

Лонський Віталій Олексійович

Лесь Мальований

   
   
   


Ваш IP:35.173.48.53
   
@Mail.ru.