«Вінницький сепаратизм» або чим Аваков відрізняється від Захарченка?

Категорія: Новини України
Опубліковано: Четвер, 15 січня 2015, 21:09
Автор: Олексій Побережний
Перегляди: 944

Нещодавні події у Вінниці викликали значний резонанс у суспільстві. Безпосередня близькість до Вінниці та лемент про сепаратизм, переворот та інші слова в наш неспокійний час насторожує. Редакція сайту Бердичів СІТІ вирішила прояснити ситуацію, яка склалася, мотиви сторін та справжню причину, того шуму, який розкрутили медіа навколо цих подій.

Пропонуємо вашій увазі метеріал «чим Аваков відрізняється від Захарченка?» авторитетної громадської організації «Люстрація». 

«Вінницький сепаратизм», «локальний переворот», «похід проти вотчини Президента», «обрання народного губернатора». Усе це – про одну подію, корінь якої лежить у перешкоджанні люстрації «регіоналів».

 

Отже, кілька слів про головну дійову особу «вінницького перевороту» – очільника Вінницької облдержадміністрації. Це такий собі Анатолій Олійник, який протягом кількох років активно співпрацював з «регіоналами» і який вперто намагається зупинити процес докорінного очищення влади. Саме тому наша громадська організація має об’єктивну зацікавленість в аналізі подій 6-7 грудня.

Напередодні було скликано засідання Вінницької обласної ради. Що цікаво: за наполяганням Олійника засідання мало проходити в традиційному для представників режиму Януковича закритому режимі. Ключове питання – відставка голови обласної ради Сергія Свитка. Ця особа ­– повний антипод Олійника: представник Майдану, якого після Революції підтримала громада. Тому екс-«регіонали» були змушені обрати його головою Вінницької обласної ради. Минув рік, протягом якого Свитко працював над виконанням закону «Про очищення влади» (люстрацію). Ця діяльність не припадала до душі місцевим «елітам». Саме тому за наполяганням «губернатора» Олійника на сесію облради винесли питання про недовіру Сергію Свитку.

Вінницька громада зібралася біля стін обласної ради, щоби не допустити контрреволюції. Однак раду оточили кілька спецпідрозділів міліції, поряд з якими стояли…  ті самі пси режиму Януковича – «тітушки». Це дуже нагадувало події річної давнини, коли міліція разом з «тітушками» боролася проти громадян. Між іншим, позаду обласної ради стояли 3 новеньких бронетранспортери. Боротися проти волевиявлення громади важливіше, ніж проти реального вторгнення в країну?..

Події відбувалися за сценарієм, що став класикою для громадських зібрань часів режиму Януковича: сутички міліції та активістів, побиття громадян. Та ні кордони міліції, ні присутність «тітушок» і фізична  загроза здоров’ю громадян не змогли зашкодити людям потрапити до сесійної зали. Це дало змогу зупинити фарс із усуненням майданівця від керівництва найвищим представницьким органом області та зупинити повзучу контрреволюцію «регіоналів».

Того ж дня активісти створили Раду Майдану, до якої увійшли представники понад 30 громадських організацій і політичних партій, та почали вимагати відставки «губернатора» Олійника та голови обласного управління міліції Моренця (який підлягає другій хвилі люстрації) як відповідальних за бійки та провокації проти громади, її волі та здоров’я окремих її представників.

Наступного дня зібралось віче. Постановили  вимагати відставки голови Вінницької обласної адміністрації, а також рекомендували Раді Майдану розглянути кандидатуру Олексія Фурмана, щоб запропонувати на розгляд Президенту для призначення новим головою обласної адміністрації.

Погодьтеся, нормальна реакція здорового громадського організму. Натомість місцеві ЗМІ, а згодом і провідні медіа країни з цієї показової люстраційної історії намалювали «переворот» і «сепаратизм». Навіть охрестили Фурмана «народним губернатором». Цей термін відразу ж підхопили провладні спікери, політтехнологи, які взялися переводити тему з намагання реваншу «регіоналів», проводити аналогії з «ЛНР» і «ДНР», де все почалось якраз із обрання «народних мерів» та «народних губернаторів».

У медіапросторі чомусь замовчується тема повернення міліції під керівництвом Авакова (який одним із перших почав розводитися про вінницький «сепаратизм») до функції кишенькового карального органу. Так, у Вінниці «орли» Арсена Борисовича пліч-о-пліч з особами кримінальної зовнішності «працювали» кийками та сльозогінними балончиками. Це рецидив, який протягом останнього місяця повторювався кілька разів. Зокрема, на акції біля Адміністрації Президента чи після акції громадськості проти виступів співачки Ані Лорак міліція брутально била демонстрантів. Повториться таке і у майбутньому, адже замість реформи міліції міністр займається відбілюванням свого іміджу. Може, після вінницьких подій варто звільнити некомпетентного начальника обласної міліції, який за законом підлягає люстрації?

Чого вартий коментар Авакова, який в одному короткому дописі дозволив собі охрестити вінницьку громаду, об’єднану Майданом, «ідіотами», «дебілами», «дурнями»… Істинний голос представника «народної влади»!

Усе це наводить на думку, що здійснення люстрації невигідне владі, яка в особі Генпрокурора Яреми вже неодноразово заявляла, мовляв, люстрацію не можна проводити, бо це буцімто неконституційно і порушує права громадян.

Отже, намагання влади очорнити вінницьку громаду, яка боролася за справедливість і підтримувала процес очищення влади, є черговою спробою зупинити здійснення люстрації. Як відомо, режим Януковича, який і чути не хотів рахуватися з громадянами, закінчив своє «панування» в Ростові. Ця влада повинна зробити висновки з вінницьких подій, звільнити голову обласного управління внутрішніх справ та голову обласної адміністрації, а також дослухатися до рекомендацій громади. Інакше сутички триватимуть, а вся відповідальність ляже на Президента і міністра внутрішніх справ.

P.S. Складається враження, що Арсен Аваков відрізняється від Захарченка тільки постійними дописами у Facebook…

Прес-служба ГО”Всеукраїнська Люстрація”

Додати коментар

Захисний код
Оновити

   
   
   


Ваш IP:54.198.134.32
   
@Mail.ru.