3 грудня - Міжнародний День інвалідів: людська байдужість та адаптація в міських умовах

Багато років в Україні до людей з обмеженими фізичними можливостями ставились так, ніби їх не існує. Ми не замислюємось про це, але серед нас живе багато людей, які прикуті до інвалідного візка і, що жахливо, на сьогоднішній день їх кількість збільшується - повертаються поранені солдати із зони бойових дій, які не всі мають шанс знову встати на ноги. 
Для здорової людини декілька сходинок – не проблема, а коли ж рух обмежений, то для пересування на чотирьох колесах світ виявляється неадаптований.

Ви просто прогулюючись містом уявіть собі на їх місці. Тяжко так жити? Без сумніву. Достатньої кількості пандусів для людей з вадами руху досі немає у Бердичеві, а більшість тих, що існують, змонтовані з порушеннями: вони не тільки не відповідають нормам, а ще й виконані зі слизьких матеріалів і без поручнів. Дуже дивно бачити пандус, збудований ледве не під прямим кутом – це виглядає як знущання. Для того, щоб пандусів було вдосталь, необхідно при затвердженні плану будівництва магазину, аптеки, тощо, ставити обов’язковою умовою побудови пандуса і прослідкувати, чи виконані норми при будівництві. Не завжди є технологічна можливість збудувати пандус для інвалідів, в такому разі, повинна бути встановлена кнопка виклику персоналу. 
Інше питання – людська аморальність. Там, де хоча б зараз є пандуси, чомусь у декого вистачає нахабства їх перегородити чи захарастити так, що ні інвалід, ні мама з немовлям у колясці проїхати цим пандусом не можуть. Через людське недбальство, пандус може закінчуватися смітником, або на пандусі може вестись торгівля, або просто перегородити автівкою. Від цього потерпають бердичівляни з фізичними вадами і молоді батьки з візочками.
Тому виникає запитання до людей здорових фізично, проте не морально: хіба ж важко бути просто вихованою людиною і не відбирати в людей можливість користуватися пандусом, хто цього потребує?

• < Попередня
• Наступна >