Нечуй-Левицький і Бердичів

Категорія: Новини Бердичева
Опубліковано: Субота, 24 листопада 2018, 11:26
Автор: Олексій Побережний
Перегляди: 395

25 листопада 2018 року українці святкуватимуть 180 років від дня народження прозаїка, письменника та перекладача Іва́на Семе́новича Нечу́й-Леви́цького. Він народився 13 [25] листопада 1838, в селі Стеблів, Богуславського повіту, Київської губернії в якій на той час перебував і Бердичів. Школярі вивчають його твори Микола Джеря (1878) та Кайдашева сім'я (1879). Проте, дорослі навіть не уявляють, що писав він і про наше рідне місто Бердичів.

Нечуй-Левицький працює попри Валуєвський циркуляр 1863 року і заборону української літератури.

 

Маючи м'яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини». Йдеться про те, що російська література потрібна для Росії, а українцям треба своя. Гріх української інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

Царський уряд устами Валуєва проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Здійснювалися широкі заходи з русифікації населення, заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українських культурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878), у якій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом.

Помирає великий український письменник Іван Нечуй-Левицький 2 квітня 1918 у Києві в Українській Народній Республіці.

Читачі нині мають змогу знайти згадки про Бердичів у його творах.

Оповідання Семен Палій. Герой українського народа.


От і стали до Палїя напливати цілі громади народу, що терпів панщину, чи по московськім боцї, чи у Польщі. Осередком народного руху став Хвастів, і з відти запускали ся ватаги на всї сторони, та вигоняли шляхту, жидів та католицьких ксьондзів. Палїй лагодив загальне повстанє проти Польщі. І дійсно р. 1701 в купі з гетьманом Самусем запалив народний рух на Волині й Подїлю. Козаки заволоділи Бердичевом і заподїяли там різню. Відтак займили Білу Цер ков. Пани й жиди утікали громадами, хто взагалі встиг живішії добутися. А тимчасом щораз більше народу збігалося до Палія і повстанє ширилося сильно.


Та найвідомішим твором Івана Нечуй-Левицького в якому згадується Бердичів є «Князь Єремія Вишневецький»


…На дорозі в Немирів встрів Єремію київський воєвода Тишкевич. Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію.


— Рятуй мене й себе, князю! — промовив Тишкевич, виглядаючи з вікна карети. — Кривоніс вже руйнує твої маєтності, а це вже напав і на мої. Його загін вже недалеко од Бердичева й вже напав на мою Махнівську маєтність. Вже козаки зруйнували в Махнівці кармелітський монастир, повбивали моїх кармелітиків, вже кидаються на мій Махнівський замок. Твердиня стара й негодяща, не видержить дикого козацького нападу. Ой, боже наш милостивий! Хто же нас буде рятувати, як не ти, князю! Я собі сиджу в Бердичеві та молюсь богу, а тут до мене дійшла оттака звістка. Бархани в Махнівці старі. Може ті розбишаки вже й взяли твердиню. А там же близько мої токи, мої клуні. Хліб тільки що возильники завезли в токи, бо тільки що минула возовиця. Ой, рятуй нас, божа матір, і ти, князю! Вирятуй мене! зарятуй мене в біді!

Старий Тишкевич розквасив товсті губи й трохи не плакав. Єремія дав приказ драгунам повернути на Бердичівський шлях. За військом їхала Тишкевичева карета. Недалеко од Махнівки до Єреми прибігло ціле стовпище польської шляхти з Волині. Кривоносові козаки вже попалили їх доми й токи. Пани й панки повтікали з своїх сіл та осель в містечко Полонне й звідтіль прибули просити запомоги в Єремії. Навіть гордий князь Корецький та пан Осінський прибігли до Єреми й просили його стати їм до помочі.

Вже надворі вечоріло. Драгуни попасли копі й одпочили. Єремія схопився з килима, сховав у кишеню ножа, звелів зав'язати в мішки харч і крикнув на жовнірів. Жовніри скочили на коней. Все це робилось похапцем, швидко, жваво. Єремія повів військо просто на Махнівку. Тишкевич тікав од битви з козаками і покатав шляхом до Бердичева. Пани побігли до Полонного, щоб заховатись і знайти захист в невеличкій, але все-таки безпечній твердині й там ждати помочі од Вишневецького. Єремія прибув до Махнівки надвечір

«Втікають мої драгуни! Сатана взяв верх! Пропала битва!»

І ще не дійшла його думка до кінця, як драгуни натовпом наскочили на його коня. І сам кінь неначе догадався, куди тепер повертати й простувати, і шугнув за втікачами, неначе жива хвиля вхопила коня й верхівця й понесла за собою. Єремія й незчувся, як і сам втікав укупі з своїми драгунами битим шляхом на Бердичів.

На одну мить він почутив в душі, що йому стало сором перед своїми ж таки драгунами, перед самим собою. Він не насмілився підвести очі, глянути на своє розбите військо, крикнути який загад, спинити втікачів або направити їх назад. Але його люта душа була нездатна соромитись насправжки! Вона зараз закипіла злістю й помстою.

«Якийсь хлоп, якийсь нікчемний Кривоніс розпудив моє військо, неначе вовк отару дурних овечок! Якийсь Кривоніс розбив князя Вишневецького! Не подарую я йому цього по віки вічні, хоч би і мені самому довелось накласти головою», — думав князь і оглянувся назад. До нього долітав далекий отгук гаму, галасу та різких криків, неначе десь далеко за містом стояв здоровий ярмарок. Незабаром блиснув огонь пожежі то в одному, то в другому місці. Кривоносові козаки з хлопами вже повилазили на вали, натаскали хворосту, хмизу та соломи і підпалили дерев'яні башти та баркани. Пожежа миттю спахнула й освітила темний чорний ліс. Козаки ввірвались у двір і кинулись на другий менший вал та частоколи. Твердиню швидко узяли і постріляли усе надвірне Тишкевичеве військо. Комендант Лев був убитий. Незабаром пожежа обняла усю твердиню й освітила Єремії шлях на Бердичів до пана Тишкевича. Єремія вже зовсім прохолов, спинив драгунів, повернув назад, прискакав у Махнівку, дав загад одступати всім драгунам, котрі стовпились натовпом в місті й не знали, що діяти. Єремія повів своє військо шляхом на Бердичів. Недалечко за твердинею знов спахнуло полум'я, раптом розгорілось і запалало трохи не під хмари: то козаки підпалили здорові Тишкевичеві токи з стіжками та клуні, куди тільки що позвозили безліч кіп усякого хліба з поля. Страшна пожежа розлила світ на далеке поле, на далекі ліси і довго світила князеві по шляху на Бердичів.


 

Читаючи весь текст ви можете дізнатися про блискучий поєдинок Максима Кривоноса з Яремою. Наше місто часто можна відшукати в творах класиків української літератури. Читайте більше книжок, а про Велич особистості Іва́на Семе́новича Нечу́й-Леви́цького розповідає Ірина Дмитрівна Фаріон.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

   
   
   


Ваш IP:18.207.255.49
   
@Mail.ru.