Пантеон бердичівлян-патріотів України: Козінчук Леонід Іванович

Категорія: Новини Бердичева
Опубліковано: Четвер, 02 січня 2020, 10:44
Автор: Юрій Лукуц та Олексій Побережний
Перегляди: 876

Минають роки, а в Бердичеві була ціла плеяда активних борців за самостійність України. Офіційна влада колишніх комуністів та комсомольців, які керують нашим містом досі, всіляко намагаються приховати правду про патріотів. Саме тому незалежний інформаційний ресурс Бердичів СІТІ продовжує серію публікацій краєзнавчого матеріалу Юрія Лукуца та Олексія Побережного «Вони робили все для відновлення Української держави». Сьогодні згадуємо про Козінчука Леоніда Івановича

 

Козінчук Леонід Іванович народився 20 січня 1952 р. в селі Мала П'ятигірка Андрушівського району Житомирської області в родині колгоспників, де виховувалися четверо дітей. Леонід був наймолодшим у сім'ї.

Леонід Іванович у 1969 р. закінчив сільську середню школу з похвальною грамотою. Спочатку працював у тракторній бригаді колгоспу, листоношею, а з 1970 р. - у 18-и річному віці - став завідувачем сільським клубом. Одночасно був секретарем комсомольської організації колгоспу, депутатом Малоп’ятигірської сільської ради. Тут у рідному краї з'являються і його перші віршовані рядки.

Після одруження Леонід Козінчук переїжджає до Бердичева, де проживала його дружина. З 1973 р. Леонід Козінчук 7 років працює сушильником на солодовому заводі і протягом шести років є головою цехового комітету солодовні № 2. За зразкову працю його портрет було занесено на заводську і міську Дошки Пошани. Він обирається депутатом Бердичівської міської ради. В той час проявляється його літературний талант - він пише вірші, замітки, як робітничий кореспондент активно співробітничає з редакцією міськрайонної газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”). У 1981 р. головний редактор газети Лука Давидович Дзюба запросив Леоніда Івановича на роботу в якості кореспондента. Перед молодим журналістом постало питання отримання професійної освіти, тому Леонід Іванович вступає до заочного відділення факультету журналістики Київського Державного університету імені Т.Г.Шевченка, який закінчує у 1991 р. На той час Леонід Козінчук вже є досвідченим журналістом і працює завідувачем відділу міськрайонної газети “Радянський шлях”.

У 1988 р. Леонід Козінчук стає членом Національної спілки журналістів України (НСЖУ) і через рік очолює бердичівську регіональну організацію НСЖУ. Він також є членом правління обласної журналістської організації.

У 1990 р. в Бердичеві організовується нова інформаційна служба - міське радіомовлення (нині - комунальне підприємство “Бердичівська міська редакція радіомовлення”). Леонід Іванович стає її першим директором. Він формує колектив редакції, налаштовує роботу, вирішує організаційні та технічні питання. Працює на тій посаді більш як 19 років - до самого виходу на пенсію у 2009 р.

Щодня в ефір місцевого проводового мовлення виходили матеріали студії радіомовлення. Леонід Козінчук та його колеги розповідали жителям міста та району про новини з життя Бердичівщини, проблеми розбудови місцевої економіки, культурне життя громади. Справжньою візитівкою студії мовлення стали музичні поздоровлення до ювілеїв, які часто доповнювалися віршованими рядками самого Леоніда Івановича.

За здобутки у роботі Леонід Козінчук відзначений Почесним знаком та Грамотою секретаріату НСЖУ, грамотами міської та обласної рад і облдержадміністрації. У травні 2004 р. Леонід Козінчук став переможцем конкурсу в номінації “Журналіст року” в групі “Районні телерадіоорганізації”. У 2012 р. Леоніда Івановича відзначено золотою медаллю української журналістики. Це було останнє визнання таланту журналіста.

20 січня друзі відзначили його 61-річчя, а через тиждень так само дружно зустрілися, щоб провести його в останню путь. Поезії Леоніда Козінчука присвячені різним темам журналістики та журналістам, трудівникам сільського господарства, учительській ниві, Голодомору, рідному краю, тощо.

У поемі “Голодна смерть” розповідається про трагічні події на Житомирщині, які сталися в 1932-33 рр. Жодна з націй в СРСР не пережила такого геноциду, який пережила Україна. То було найбільше у світі нещастя.

Гнівним протестом поета проти загарбницької політики керівництва СРСР в Афганістані у 1979-89 рр. пройнята поема “Їх тридцять “у чорному тюльпані”.

У 2014 році вийшла друком збірка поезій на 180 сторінках Леоніда Козінчука “...І я проросту зеленим листом...”. Один із віршів Леонід Іванович присвятив незалежності України. Він зазначав, що повний суверенітет українського народу, повна незалежність нашої країни не обмежуються лише Державним Прапором, словами та музикою Гімну і текстом Конституції України. Тут потрібно мислити значно і глибше, і масштабніше: для повної незалежності України потрібно насамперед провести реформи в усіх сферах нашого суспільства, забезпечити умови для формування соціальної справедливості.

Патріотична, сповнена глибокого реалізму та високохудожніх якостей, смілива і переконлива лірика Леоніда Козінчука служить і довго служитиме справі виховання справжніх громадян України, захисників, правди та соціальної справедливості

 

Читайте також про інших учасників з Пантеону бердичівлян-патріотів України

Білецька Валентина Миколаївна

Космач Володимир Петрович

 

 

Random news: